Угнів

Угнів

Львівська область

Самобутнє містечко, що причаїлося біля кордону із Польщею. Колись було колискою української інтелігенції, острівцем незвичайної культури. Нині Угнів – найменше місто України, сумний взірець втраченої історії та напівзруйнованих пам'яток.

Угнів вважається найменшим містом України: його населення станом на 2015 рік складає лише 1094 мешканці, та й те – враховуючи прилегле до міста село Залогове. Це містечко розташоване над рікою Солокією, за 2 км від польського кордону та у 18 км від найближчого великого міста Белза, у Сокальському районі. Навколо розкинулися мальовничі ліси, а в самому Угневі зустрічаються пам’ятки давніх часів – від земляних валів старовинного замку до середньовічного костелу. Проте всюди відчувається запустіння, надзвичайні історичні будови занепадають та руйнуються, а колись величне містечко нині виглядає нікому не потрібним.

Історія міста Угнів

Час заснування міста Угнів достеменно не відомий. Перша літописна згадка про нього датується 1360 роком, хоча є припущення, що це поселення згадується ще у «Повісті минулих літ». Того часу це було скоріше велике ремісниче село, ніж місто. З 1462 року Угнів отримав магдебурзьке право, а разом з ним – привілей на проведення ярмарок та торгів. У місті з'явився бургомістр, війт, судді та громадська рада. У 1470 році тодішній власник міста, Зигмунт з Радзанова, заклав в Угневі католицький костел, а згодом і парафію.

Вигляд на костел з ринкової площі, 1907
Вигляд на костел з ринкової площі, 1907

У XVII ст. місто зазнало лихих часів: 1621 – напад татар, 1624 – епідемії чуми і холери, 1634 – величезна пожежа, що знищила майже все місто. А в 1648 році на польський Угнів напали козаки Богдана Хмельницького. 1680 рік приніс ще одну пожежу, в якій було знищено не тільки багато осель, а й знаменитий костел разом із монастирем.

Святкування 100-літніх уродин Тараса Шевченка, 1914
Святкування 100-літніх уродин Тараса Шевченка, 1914

На відміну від більшості українських міст, Угнів ніколи не знав кріпосного права, це завжди було місто ремісників – шевців, чоботарів, кушнірів, ковалів, гончарів. Чоботи-угнівці були відомі далеко за межами міста і хоч шилися на одну ногу, вони вважалися найтеплішими і дуже зручними. Іван Франко тричі приїжджав сюди і навіть присвятив окрему роботу опису виробництва учнівських чобіт. Мали угнівці і власний неповторний одяг, яким дуже пишалися.

Степан і Пелагія Жуковські
Степан і Пелагія Жуковські

ХІХ століття стало часом розквіту, бо в Угневі з’явилися меценати – родина Жуковських, які побудували у місті бурсу і церкву, сприяли загальному покращенню умов життя містян.

Угнівська синагога
Угнівська синагога

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Угнів відійшов до Австрії, в складі якої і пробув до 1918 року. Тоді він був включений до ЗУНР, а потім знов опинився в складі Другої Речи Посполитої. На початку ХХ ст. у місті проживало близько 5 тис мешканців, було залізничне сполучення. Угнів мав пошту, аптеку, жандармерію, фінансові установи. В роки Першої світової війни була прокладена вузькоколійка, це дало поштовх розвитку містечка. На початок Другої світової населення міста складалося переважно з поляків і налічувало близько 4 тис. осіб. Під час фашистської окупації євреї Угнева були винищені у концтаборі Белжця, а після війни в рамках акції «Вісла» було здійснене переселення українських родин на північ і захід Польщі. У місті залишилося лише невелика кількість поляків.

Вузькоколійна залізна дорога, 1939
Вузькоколійна залізна дорога, 1939

С 1951 року Угнів перейшов до СРСР, тоді його залишили і поляки. Відтоді місто стало малолюдним, непримітним і напівзакритим. Попри величну історію, сьогодні Угнів фактично занепадає, не маючи ані робочих місць, ані людських умов для життя. Наразі місто навіть не газифіковано, а основним засобом пересування розбитими дорогами залишаються велосипеди.

Василіянська церква або церква Різдва Пресвятої Богородиці

Єдина пам’ятка Угнева, яка сьогодні відбудована і є чи не найкрасивішою спорудою в місті. Збудована дерев’яною в 1500 році, вона була повністю знищена під час пожежі 1780 року. Відновлена церква також була дерев’яною, за виключенням пресвітерської частини, яку змурували з каменю. І до сьогодні на подвір’ї церкви збереглася триярусна дерев’яна дзвіниця з тих часів. У 1855-57 роках коштами меценатів Жуковських було побудовано повністю кам’яну церкву, для зведення якої розібрали цегляний мур із решток оборонних валів.

Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці, 1909
Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці, 1909

У 1902-1914 роках церкву добудували, а в 1930-х провели масштабну реконструкцію. В рамках оновлення святиня отримала свій найцінніший на сьогодні скарб – настінні розписи, виконані одним з кращих майстрів Галичини Дем’яном Горняткевичем. Митець зобразив на стінах храму не лише образи святих, а й історичні постаті – Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Данила Романовича, Андрея Шептицького та ін. у 1936 р новонамальовану церкву було освячено.

Після війни протягом 1946-1956 рр у приміщенні церкви облаштували машинно-тракторну станцію, а з іконопису зникли деякі постаті.

Костел Успіння Пресвятої Богородиці

Успенський костел – примітна велична споруда, що зустрічає подорожніх на в’їзді в місто. Попри зруйнований стан, костел вражає своєю монументальністю та несе в собі дух століть. Занесений до переліку пам’яток архітектури України.

Костел Успіння, 1924
Костел Успіння, 1924

Перший костел на цьому місці було зведено ще в 1470 році, але під час пожежі 1680 він повністю згорів. З 1683 року почалося будівництво нового костелу у бароковому стилі за проектом Войцеха Лєнартовича. Новий храм був цегляний і возводили його цілих 12 років. 1695-го храм освятили.

Сучасний стан костелу
Сучасний стан костелу

Костел мав не лише сакральне, ай оборонне призначення. Це була однонавна будівля з високими та низькими стінами, з’єднаними у апсиду. Станом на 1726 рік у ньому було 8 вівтарів, 10 вікон. Головний вівтар прикрашав образ Вознесення Діви Марії, копія відомої картини Тиціана.

На початок 1800-х костел став занепадати. У 1915, під час Першої світової, артилерійським снарядом було збито одну із веж. Вежі відновлено під час реконструкції храму у 1927-1931 рр, але до сьогоднішніх днів вони не збереглися.

Зруйнована вежа костелу
Зруйнована вежа костелу

Остання реконструкція храму відбулася в 1945-1951 роках. Після цього костел був закритий, а його багатий внутрішній декор вивезли до Польщі. Радянська влада облаштувала в сакральній будівлі склад. У 1963 костел повернули віруючим, проте він знаходиться у плачевному стані. Попри те, що з 2007 у приміщенні нібито розпочато реставрацію, роботи там не ведуться. Лише в 2012 храм накрили новою крівлею, яка вже знову починає руйнуватися.

Інші пам’ятки Угнева

Попри свій статус найменшого в Україні, містечко Угнів може похвастати власним етнографічним музеєм. І до нього варто завітати, щоб побачити особливий одяг угнівчан, знамениті чоботи від місцевих ремісників, а також надзвичайні хустки, розміри яких сягають 4 метрів квадратних.

Старовинний місцевий цвинтар
Старовинний місцевий цвинтар

Цікавим є місцевий цвинтар, на якому збереглися поховання XVII ст., а також мурована каплиця-усипальниця родини Жуковських (1870 р).

Збережений механізм старовинного млина
Збережений механізм старовинного млина

Є в Угневі і мурована плебанія XVII ст., і сторічний млин із частково збереженим обладнанням, і синагога з єврейською школою, і монастир феліціянок. Проте, всі ці пам’ятки потребують реставрації.

Історико-краєзнавчий музей
Історико-краєзнавчий музей

Побувати в Угневі варто хоча б із поваги до величної історії цього міста. Тут час зупинився ще півстоліття тому, а атмосфера у місті дихає мудрістю віків і тисячолітнім спокоєм.

Мандри