Мандри

Угнів

Угнів вважається найменшим містом України: його населення станом на 2015 рік складає лише 1094 мешканці, та й те – враховуючи прилегле до міста село Залогове. Це містечко розташоване над рікою Солокією, за 2 км від польського кордону та у 18 км від найближчого великого міста Белза, у Сокальському районі. Навколо розкинулися мальовничі ліси, а в самому Угневі зустрічаються пам’ятки давніх часів – від земляних валів старовинного замку до середньовічного костелу. Проте всюди відчувається запустіння, надзвичайні історичні будови занепадають та руйнуються, а колись величне містечко нині виглядає нікому не потрібним.

Історія міста Угнів

Час заснування міста Угнів достеменно не відомий. Перша літописна згадка про нього датується 1360 роком, хоча є припущення, що це поселення згадується ще у «Повісті минулих літ». Того часу це було скоріше велике ремісниче село, ніж місто. З 1462 року Угнів отримав магдебурзьке право, а разом з ним – привілей на проведення ярмарок та торгів. У місті з'явився бургомістр, війт, судді та громадська рада. У 1470 році тодішній власник міста, Зигмунт з Радзанова, заклав в Угневі католицький костел, а згодом і парафію.

Вигляд на костел з ринкової площі, 1907

У XVII ст. місто зазнало лихих часів: 1621 – напад татар, 1624 – епідемії чуми і холери, 1634 – величезна пожежа, що знищила майже все місто. А в 1648 році на польський Угнів напали козаки Богдана Хмельницького. 1680 рік приніс ще одну пожежу, в якій було знищено не тільки багато осель, а й знаменитий костел разом із монастирем.

Святкування 100-літніх уродин Тараса Шевченка, 1914

На відміну від більшості українських міст, Угнів ніколи не знав кріпосного права, це завжди було місто ремісників – шевців, чоботарів, кушнірів, ковалів, гончарів. Чоботи-угнівці були відомі далеко за межами міста і хоч шилися на одну ногу, вони вважалися найтеплішими і дуже зручними. Іван Франко тричі приїжджав сюди і навіть присвятив окрему роботу опису виробництва учнівських чобіт. Мали угнівці і власний неповторний одяг, яким дуже пишалися.

Степан і Пелагія Жуковські

ХІХ століття стало часом розквіту, бо в Угневі з’явилися меценати – родина Жуковських, які побудували у місті бурсу і церкву, сприяли загальному покращенню умов життя містян.

Угнівська синагога

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Угнів відійшов до Австрії, в складі якої і пробув до 1918 року. Тоді він був включений до ЗУНР, а потім знов опинився в складі Другої Речи Посполитої. На початку ХХ ст. у місті проживало близько 5 тис мешканців, було залізничне сполучення. Угнів мав пошту, аптеку, жандармерію, фінансові установи. В роки Першої світової війни була прокладена вузькоколійка, це дало поштовх розвитку містечка. На початок Другої світової населення міста складалося переважно з поляків і налічувало близько 4 тис. осіб. Під час фашистської окупації євреї Угнева були винищені у концтаборі Белжця, а після війни в рамках акції «Вісла» було здійснене переселення українських родин на північ і захід Польщі. У місті залишилося лише невелика кількість поляків.

Вузькоколійна залізна дорога, 1939

С 1951 року Угнів перейшов до СРСР, тоді його залишили і поляки. Відтоді місто стало малолюдним, непримітним і напівзакритим. Попри величну історію, сьогодні Угнів фактично занепадає, не маючи ані робочих місць, ані людських умов для життя. Наразі місто навіть не газифіковано, а основним засобом пересування розбитими дорогами залишаються велосипеди.

Василіянська церква або церква Різдва Пресвятої Богородиці

Єдина пам’ятка Угнева, яка сьогодні відбудована і є чи не найкрасивішою спорудою в місті. Збудована дерев’яною в 1500 році, вона була повністю знищена під час пожежі 1780 року. Відновлена церква також була дерев’яною, за виключенням пресвітерської частини, яку змурували з каменю. І до сьогодні на подвір’ї церкви збереглася триярусна дерев’яна дзвіниця з тих часів. У 1855-57 роках коштами меценатів Жуковських було побудовано повністю кам’яну церкву, для зведення якої розібрали цегляний мур із решток оборонних валів.

Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці, 1909

У 1902-1914 роках церкву добудували, а в 1930-х провели масштабну реконструкцію. В рамках оновлення святиня отримала свій найцінніший на сьогодні скарб – настінні розписи, виконані одним з кращих майстрів Галичини Дем’яном Горняткевичем. Митець зобразив на стінах храму не лише образи святих, а й історичні постаті – Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Данила Романовича, Андрея Шептицького та ін. у 1936 р новонамальовану церкву було освячено.

Після війни протягом 1946-1956 рр у приміщенні церкви облаштували машинно-тракторну станцію, а з іконопису зникли деякі постаті.

Костел Успіння Пресвятої Богородиці

Успенський костел – примітна велична споруда, що зустрічає подорожніх на в’їзді в місто. Попри зруйнований стан, костел вражає своєю монументальністю та несе в собі дух століть. Занесений до переліку пам’яток архітектури України.

Костел Успіння, 1924

Перший костел на цьому місці було зведено ще в 1470 році, але під час пожежі 1680 він повністю згорів. З 1683 року почалося будівництво нового костелу у бароковому стилі за проектом Войцеха Лєнартовича. Новий храм був цегляний і возводили його цілих 12 років. 1695-го храм освятили.

Сучасний стан костелу

Костел мав не лише сакральне, ай оборонне призначення. Це була однонавна будівля з високими та низькими стінами, з’єднаними у апсиду. Станом на 1726 рік у ньому було 8 вівтарів, 10 вікон. Головний вівтар прикрашав образ Вознесення Діви Марії, копія відомої картини Тиціана.

На початок 1800-х костел став занепадати. У 1915, під час Першої світової, артилерійським снарядом було збито одну із веж. Вежі відновлено під час реконструкції храму у 1927-1931 рр, але до сьогоднішніх днів вони не збереглися.

Зруйнована вежа костелу

Остання реконструкція храму відбулася в 1945-1951 роках. Після цього костел був закритий, а його багатий внутрішній декор вивезли до Польщі. Радянська влада облаштувала в сакральній будівлі склад. У 1963 костел повернули віруючим, проте він знаходиться у плачевному стані. Попри те, що з 2007 у приміщенні нібито розпочато реставрацію, роботи там не ведуться. Лише в 2012 храм накрили новою крівлею, яка вже знову починає руйнуватися.

Інші пам’ятки Угнева

Попри свій статус найменшого в Україні, містечко Угнів може похвастати власним етнографічним музеєм. І до нього варто завітати, щоб побачити особливий одяг угнівчан, знамениті чоботи від місцевих ремісників, а також надзвичайні хустки, розміри яких сягають 4 метрів квадратних.

Старовинний місцевий цвинтар

Цікавим є місцевий цвинтар, на якому збереглися поховання XVII ст., а також мурована каплиця-усипальниця родини Жуковських (1870 р).

Збережений механізм старовинного млина

Є в Угневі і мурована плебанія XVII ст., і сторічний млин із частково збереженим обладнанням, і синагога з єврейською школою, і монастир феліціянок. Проте, всі ці пам’ятки потребують реставрації.

Історико-краєзнавчий музей

Побувати в Угневі варто хоча б із поваги до величної історії цього міста. Тут час зупинився ще півстоліття тому, а атмосфера у місті дихає мудрістю віків і тисячолітнім спокоєм.