Винники
Містечко Винники притулилося поблизу величного Львова і підпорядковується його Личаківському району. Та попри те, що від центра Львова до центра Винників можна дістатися транспортом за якихось за 15-20 хвилин, це все ж окреме місто – із власною міською радою, власним бюджетом та власною поважною історією.
Своєю назвою Винники завдячують виноробству, яким займалися в давнину жителі цих країв. Околиці міста неофіційно називають «Малою Швейцарією» - за велику кількість озер та джерел, за мальовничу гористу місцевість та великий лісовий масив, що й відокремлює Винники від Львова.
Історія
Поселення на території сучасних Винників існували ще з давньої доби. До 1145 року ця територія була у складі Звенигородського князівства, потім – у складі Гальцького, а з 1199 – у Галицько-Волинській державі.
У другій половині ХІІІ ст. галицький король Лев Данилович подарував село Малі Винники війтові Бертольду Штехеру. А 22 серпня 1352 року привілеєм польського короля Казимира ІІІ підтверджувалося право на володіння маєтками поблизу Львова, зокрема і селом Малі Винники, для нащадків Штехера. Це і була перша письмова згадка про Винники.
Потому Винники переходили від одного власника до іншого і згадки про поселення з’являються регулярно.
У 1666 році Винники отримали магдебурзьке право, а разом із ним – статус міста, право на самоуправління та дозвіл на проведення ярмарок двічі на рік. Восени 1648 та 1655 року у місті перебували війська Б. Хмельницького.
1750 рік – Винники викупив львівський єпископ-суфраган Самуель Гловінський, який поселив у місті монахів ордену піярів.
1786 – уряд Австрійської імперії, до складу якого тепер входили Винники, оселив на цих територіях кілька десятків німецьких родин. Австрійською владою було проведено ряд прогресивних реформ, зокрема - земельна і адміністративна. Це посприяло розвитку мануфактур, особливо розширилася тютюнова фабрика, що з 1779 року розмістилася у Винниківському замку і стала найбільшою мануфактурою Галичини.
З 1896 року у Винниках діє товариство «Просвіта», в 1913 відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку - один із перших в Україні.
В 1914-1915 рр. Винники окупують російські війська.
З 1919 по 1939 рр. місто перебуває у складі Другой Речі Посполитої, далі – під радянською владою, окрім років німецької окупаціі (1941-44 рр). З 1991 Винники - у незалежній Україні.
Винниківський замок
Сьогодні від замку мало що лишилося, адже ще з 1779 року у ньому розташована Львівська тютюнова фабрика.
Точна дата побудови замку у центрі Винників невідома. В ХІІІ т. вже точно існувала дерев’яна споруда, а в XV-XVI ст. - кам’яний, оточений насипними оборонними валами. Замок поділявся на верхній і нижній двори. У верхньому були каплиця і палац, у нижньому – господарські приміщення.
З 1756 по 1776 приміщення замку було віддане під монастир піарів, а потім і під тютюнову фабрику. Наприкінці XVIII ст. сталася пожежа, після якої замок перебудували згідно з новим промисловим призначенням. Втім, планування замку було в основному збережене.
Церква Воскресіння Господнього
Кам’яний храм в стилі класицизм, зведений на місці дерев’яної церкви, перші згадки про яку датуються ще 1515 роком. Проект храму було розроблено в 1810 р., ймовірно архітектором Йожефом Вандрушкою. Церкву будували понад 30 років і освятили в 1842 р.
До наших часів зберігся різьблений іконостас 1903 р., а от орнаментальні настінні розписи, що були виконані в 1930 р., втрачені при ремонті приміщення церкви у 2000-х – їх просто замалювали.
Поблизу церкви стоїть дзвіниця, зведена в 1925 році. Як будете поруч, зверніть увагу на невеличкий балкон з кованими гратками у центральній арці – досить незвичний елемент для стінних дзвіниць.
Вознесенський костел
Ця сакральна споруда у бароковому стилі була зведена у 1766, після майже 30-літнього будівництва. Головною святинею костела була чудотворна ікона Матері Божої Винниківської, яку і перенесли до храму у 1766. Архітектором найімовірніше виступив Бернард Меретин – той самий, що спроектував і собор св. Юра у Львові. З 1889 року костел освячений під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Тоді ж при храмі зведено стінову дзвіницю.
Внутрішні розписи храму були виконані наприкінці XVIII ст. та здебільшого перекриті новими під час ремонту 1912 р.
Після війни костел не використовувся за призначенням, більшість рухомого майна з нього вивезли до Польщі. У радянські часи в будівлі храму був облаштований склад і лише в 1993 році його повернули римо-католицькій общині віруючих.
Інші сакральні споруди
Серед храмів і церков у Винниках заслуговує на увагу також церква Різдва Івана Хрестителя. Колись це була лютеранська кірха – її у 1933-36 рр. побудували для себе німці, що тоді масово проживали у Винниках. Проте вже в 1939-40 рр. німецька громада масово повернулася на історичну батьківщину, а кірху закрили і в кращих радянських традиціях використовували сакральну будову для господарських цілей – як склад, а потім як магазин. Церкву реконструювали в 1996-97 рр. і освятили вже як греко-католицьку.
Церква святих Володимира і Ольги – споруда більш сучасна, зведена в 1991 році, але вона теж може здивувати і зацікавити гостей міста. Хоча б своєю семикупольною будовою.
Природні об’єкти
Винники мають потужні рекреаційні ресурси. Тут є велике Винниківське озеро – водойма із проточною водою, що має лікувальні властивості. На берегах озера облаштовані пляжі та зони відпочинку, а неподалік від нього розпочинається прогулянкова стежка до Чортових Скель.
Чортові скелі, що розташовані у Винниківському лісопарку, також називають Чатовими – бо саме для чатування на ворога їх використовували під час усіх воєн та нападів в історії містечка.
Чортові скелі є найвищою місцевістю в околицях Львова – їх висота над рівнем моря складає понад 400 м, попри те що висота самих скель не перевищує 20 метрів. Це також і важливий історико-археологічний об’єкт, адже саме біля цих скель були знайдені залишки стародавніх мисливських поселень (вік – понад 25 тис. р.), та залишки культури часів короля Данила.
Сьогодні там тренуються альпіністи та прогулюються романтики, а на вершині однієї зі скель облаштований оглядовий майданчик із альтанкою.
Містечко Винники нині стрімко розростається, але попри високий темп урбанізації воно зберігає затишну атмосферу і залишається привабливим місцем для відпочинку.