Миколаїв
Миколаїв – невеличке промислове місто у Львівській області, котре також називають Миколаїв-Дністровський, Миколаїв над Дністром. На перший погляд здається, що воно не може похизуватися якимись історичними пам’ятками чи туристичними принадами. Основна частина будівель – приватна власність, переважно одноповерхової забудови.
Місто відоме завдяки цементному заводу, що забезпечує цим будматеріалом ледь не всю Львівщину. Також тут є завод залізобетонних виробів і завод будівельних сумішей. У центрі симпатичний парк, декілька пам’ятників і церков – усе стандартно і не надто цікаво приїжджим. Проте, якщо знати, куди дивитись, у Миколаєві та його околицях можна відшукати справжні туристичні скарби!
Історія Миколаєва
Історія міста починається з 1570 року, коли польський король Сигізмунд ІІ Август подарував шляхтичеві Миколі Тарлу право на заснування поселення неподалік Дністра, яке на честь засновника було назване Миколаївом. Королівським привілеєм місту було дароване право на проведення ярмарок двічі на рік та на базар щотижня по вівторках.
До XVIII ст. місто потерпало від нападів татар. З 1772 року землі, на яких розташований Миколаїв, увійшли до складу Монархії Габсбургів. Австрійська влада виявилася кращою за польську: панські міжусобиці були припинені і місто почало розвиватися. У 1820 році Дроговизьке староство, до складу якого входив Миколаїв і ще 9 навколишніх сіл, придбав польський граф Станіслав Скарбек, заплативши за це понад 178 тисяч злотих римських. Скарбек був доброчинцем і меценатом. У Миколаєві граф заснував «Доброчинний заклад для сиріт та убогих», про який ми ще розкажемо нижче.
Від листопада 1918 Миколаїв став частиною ЗУНР, але вже через півроку місто захопили польські війська. В серпні 1920 року поляків із Миколаєва вибили червоноармійці, проте з березня 1921 місто-таки повернулося під владу Польщі згідно з умовами Ризького мирного договору.
Фашистська окупація тривала майже всю війну - з літа 1941 по літо 1944 року. Після війни у Миколаєві встановилася радянська влада, яка й тривала до проголошення Україною незалежності.
Заклад
Таку назву має невеличке поселення поблизу Миколаєва. Нині тут проживає всього 300 мешканців, а дивна назва – це скорочене від «Доброчинний заклад для сиріт і убогих». Заснований у 1843 меценатом, мандрівником і філантропом Станіславом Скарбеком, заклад являв собою справжній палац. Будівлю зводили дуже довго і сам засновник так і не побачив її готовою – Скарбек помер у 1848 році, а його притулок було урочисто відкрито лише в 1875.
Палац у Закладі побудовано в англійському неоренесансному стилі. Окрім головної П-образної будівлі, є ще декілька котеджів, оранжерея, озеро із парком… Колись у цьому притулку майже в панських умовах утримувалися та виховувалися строго у католицькому дусі до 1000 сиріт та стареньких. Їм забезпечували освіту, лікування, харчування, давали житло і роботу.
Для забезпечення притулку Скарбеку довелося заповісти закладу побудований ним театр у Львові (тепер там театр Марії Заньковецької), власний звіринець, три містечка і 28 сіл.
Нині Заклад виглядає занедбаним і давно не реставрованим. В стінах палацу розташована психіатрична лікарня, а поруч – будівля виправно-трудової колонії.
В Закладському лісі колись стояла каплиця, в якій було поховано засновника притулку Станіслава Скарбека. Та ще з радянських часів каплиця стоїть зруйнована і спаплюжена мародерами.
Каплиця «Писанка»
Незвичайна каплиця у формі розписаного пасхального яйця була побудована у Миколаєві в 2002 році. Цікавим є місце розташування цієї пам’ятки – на високій горі понад містом. Дістатися до каплиці автомобілем неможливо, тож щоб її побачити треба подолати кількадесят метрів крутою стежкою і піднятися на кам’яне урочище, назване місцевими «Високим каменем».
Грот «Прийма»
У лісі, за 2 кілометри від міста, є мальовничий старовинний грот, а точніше – трирівнева печера-пісковик, вік якої складає понад 45 тисяч років. У цій печері прадавні люди, перші мисливці на території України, мали зимовий сховок від негоди. Тут вперше на Галичині були знайдені кістки давньої людини-неандертальця. Координати розташування гроту - 49°30’15.75”N, 24°0’0.77”E
Миколаївська фортеця
Є в околицях Миколаєва, на тиловому скаті гори Тарандова, цікаві рукотворні печери. Сьогодні про них ходить чимало легенд, включно із асоціюванням печер із язичниками-семибожниками та їх ідолопоклонством. Насправді ж сім печер – це підземні тоннелі, потерни, вирубані в пісковику в 1910-1913 рр в рамках будівництва миколаївського тет-де-пона – оборонного передмостового укріплення.
Миколаївську фортецю почали будувати австрійські військові з метою захисту переправ через Дністер. Ними було створено низку наземних і підземних оборонних споруд: командно-дальномірних та командно-спостережних пунктів, постів передових артилерійських спостерігачів, кулеметних позицій, заглиблених орудійних двориків для гаубичних батарей, піхотних траншей та загороджень з колючого дроту. У піщаникових скелях навколо міста австрійці проклали численні тоннелі-потерни, які використовували як склади боєприпасів, майна та продовольства. А ті 7 потерн на Тарандовій мав 50 метрів у довжину, закінчувалися тупиком та були призначення для укриття гаубиць та ведення обстрілу по гірському проходу, що веде до Миколаєва від с. Тростянець. Для контролю проходу та керування вогнем гаубичної батареї на в’їзді до міста було створено командно-дальномірний пункт, який нині помилково називають миколаївським ДОТом.
Будівництво фортеці, втім, не було завершено і в повній мірі свого призначення вона так і не виконала, оскільки плани укріплень завдяки російській розвідці стали відомі противнику.
Костел святого Миколая
Костел св. Миколая зведений у 1607-1636 рр за проектом львівського скульптора і зодчого Себастьяна Чешека, кілька разів ремонтований. У 1950-х закритий радянською владою і перетворений на спортзал. Тоді було знищено церковний орган та настінні фрескові розписи. У 1989 році перебудовувався під палац урочистих подій. Але вже 1990 був повернений католицькій громаді.
Церква святого Миколая Міррлікійського
Будівля цієї церкви зводилася тричі – перша дерев’яна церква була поставлена на цьому місці у 1570-х роках, вдруге знову-таки дерев’яну церкву звели у 1733 р., а третю, вже кам’яну святиню, побудували у другій половині ХІХ ст. (1857-1874 рр). Церква цікава своїми настінними розписами авторства відомого галицького митця Корнила Устиновича та іконостасом, виконаним у 1877 р. ще одним видатним майстром Теофілем Копистинським.
Якщо вам доведеться побувати у Миколаєві – не вірте першому враженню і постарайтесь за простими вулицями, вкритими цементним пилом, розгледіти надзвичайну історію цього містечка. Воно варте вашої уваги!