Турка
Місто Турка, що розташоване у мальовничому куточку Львівщини на лівому березі річки Стрий, у долині річок Яблунька та Літмир, є найменшим районним центром Львівщини. Проте це місто має поважну історію і привертає увагу своїми сакральними спорудами та особливим бойківським колоритом, яким сповнений кожен куточок Турки.
Походження назви міста має дві версії. За першою, Турку назвали так через первісних диких биків – турів – які паслися на прибережних рівнинах. За другою версією назва міста походить від назви воріт, що стояли на в’їзді у місто – «тур’я», «турія».
Історія
Місто Турка стоїть на давньому торговому шляху Руський Путь і перші поселення у цій місцевості існували ще в ІХ столітті.
Орієнтовним часом заснування Турки можна вважати період 1280-1320 рр., коли Закарпаття разом із територією сучасної Турківщини було приєднане князем Левом Даниловичем до Галицько-Волинського князівства. Тоді для зміцнення кордонів та посилення охорони Руського Путі він заснував кілька укріплених сіл, зокрема і Турку.
27 червня 1431 року – перша письмова згадка про місто: грамота польського короля Владислава ІІ Ягайла, якою право на володіння Туркою та навколишніми селами було подароване угорському графові Ванчі Волоху та його синам.
В 1730 році Турка отримала магдебурзьке право і тодішній власник поселення, Антоній Калиновський, переносить до міста свою резиденцію. У Турці з’являється ратуша і замок, споруджується дерев’яний єзуїтський костел, швидко розвивається торгівля та ремесла.
У 1772 р місто переходить з-під влади Речі Посполитої до складу Австро-Угорської імперії. З 1905 з’являється залізниця – через Турку прокладено колію, що поєднує Самбір та Ужгород.
Після Першої світової Турка входить до складу ІІ Речі Посполитої, а з 1939 відходить до УРСР. 1 серпня 1941 р. – початок німецької окупації, що тривала до вересня 1944. За роки панування гітлерівців майже всі євреї, що проживали у місті, були вбиті або вивезені до табору смерті у Белжці та самбірського гетто.
В повоєнні роки Турка разом із іншими територіями Галичини повернулася до складу УРСР, а з 1991 р. – це адміністративний центр Турківського району Львівської області.
Площа ринок
Центральна площа міста і його історичне серце - площа Ринок з’явилася у Турці в 1730 р., разом із наданням поселенню магдебурзького права. Першою було збудовано дерев’яну ратушу, в якій працював магістрат та президент міста. Біля ратуші спорудили великий ринок, оточений будинками таким чином, щоб у негоду можна було обійти торгові ряди під прикриттям висунутих дахів. Кам’яниці по периметру площі були традиційно невисокими (до 2-3 поверхів) і шириною не більше 3-4 вікон.
Ратушу перебудували в 1907 році, замінивши стару дерев’яну споруду кам’яною будівлею у стилі модерн. Нині у ній функціонує міська рада, архів, бібліотека, музей Бойківщини та кілька магазинів.
Турка і бойки
Турку називають неофіційною столицею Бойківщини, адже саме на берегах місцевих річок Стрий, Літмир та Яблунька селилися перші представники цього племені.
Нарівні з більш відомими Україні лемками та гуцулами, бойки являють собою чисельну етнографічну групу з багатою культурою та цікавим побутом. Із бойків походили Петро Сагайдачний, Іван Франко, Лесь Курбас, Степан Бандера.
Раз на п’ять років у Турці проходять Всесвітні Бойківські фестини - міжнародний етнічний фестиваль, на який з’їжджаються бойки з усього світу. В серпні 2017 планується проведення вже шостих фестин, в рамках яких відбудуться як розважальні, так і науково-пізнавальні заходи.
Нині у приміщенні міської ратуші Турки діє музей «Бойківщина», експозиція якого висвітлює головні історичні події краю та повсякденне життя його жителів, а з 2005 у місті існує також музей бойківської книги при об’єднанні «Письменники Бойківщини».
Костел Успіння Діви Марії
Успенський костел з’явився у місті в 1730 році завдяки Антонію Калиновському, який запросив до Турки батьків-єзуїтів і побудував для них храм. Дерев’яна споруда була величною, мала готичні риси, проте досить швидко стала руйнуватися. В 1778 р. на її місці звели вже мурований костел, в якому зробили аж п’ять алтарів (а з 1828 р. – навіть шість). Тож саме 1778 рік вважається точкою відліку для римо-католицького храму Успіння Діви Марії.
За століття свого існування костел кілька разів перебудовувався і лише на початку ХХ ст., після реконструкції за проектом С. Маєрського, набув довершеного вигляду. Після реконструкції споруда поєднала риси барокового, готичного та неоготичного стилів.
В роки Першої світової святиня була істотно пошкоджена, а в 1926-28 рр. – відновлена. Храм наново розписали, побудували поблизу кам’яну дзвіницю. З приходом до Турки радянської влади у 1945 р. сакральну споруду перетворили спершу на склад, а згодом – на столярну майстерню. Лише у 1992 році костел повернули віруючим.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Успенська церква побудована в 1750 році на кошти Стефана Турецького і дійшла до наших часів майже без змін. Ця старовинна бойківська споруда, традиційно виконана із смерекового дерева, є архітектурною пам’яткою національного значення.
Тризрубна триверха будівля церкви має типові для бойківської архітектури риси, поєднані з готичними елементами. Всередині церкви, що нині є автокефальним православним храмом, можна побачити триярусний іконостас, виконаний у стилі українського бароко.
Церква св. Миколая
Церква св. Миколая, або Миколаївська-середня церква є найдавнішою із сакральних споруд міста. Вона буле зведена ще в 1739 році народним зодчим Данилом Прокопієм у традиційній бойківській манері, на місці ще більш давньої каплиці 1700 р. Нині це православний храм, пам’ятка архітектури національного значення.
Дерев’яна церква збудована відповідно до канонів бойківського церковного будівництва: основний вхід орієнтований на захід, вівтар – на схід. Будівля триверха, тризрубна, і досі - повністю дерев’яна. Споруджена із смереки без жодного гвіздка.
Майже три десятиліття, з 1960 по 1989 рр., церква використовувалася не за призначенням. Деякий час у ній був краєзнавчий музей. Та попри все, і до цих днів зберігся різьблений іконостас з іконами та золоченою різьбою 1739 року.
Церква перенесення мощів св. Миколая
Старовинна дерев’яна церква, що розташована посеред цвинтаря в урочищі «Лікоть». Зведена у 1776 році, ця споруда є типовим зразком бойківського церковного будівництва.
Тризрубна триверха будівля, без емпори, зате із декоративною аркадою над бабинцем. Цікавою є асиметричність веж церкви, також уваги заслуговує бароковий іконостас.
Синагога Темпель
Іудейська святиня з'явилася в Турці наприкінці XVIII ст. зусиллями того ж Антонія Калиновського, що звів єзуїтьський храм. Саме він запросив до міста іудейських купців аби пожвавити торгівлю, побудував для єврейської общини будинки і школу, виділив землю для синагоги і кладовища.
Синагога Темпель - це унікальна споруда, що має оборонні риси. Свого роду фортеця, комплекс споруд під єдиним дахом. Зовні це монолітний куб з високою оглядовою вежею, архітектурний стиль якого визначають як романтичний модерн.
Цей храм виглядає як справжній лицарський замок! Стрільчасті вікна, барокові вежі…На жаль, святині випала нелегка доля. В 1916 році вона була спаплюжена і зруйнована російськими солдатами. В роки фашистської окупації саме в будівлі синагоги було єврейське гетто. В 1942 р. тут збирали євреїв перед відправкою до концтаборів, а деяких прямо поруч, на території кладовища, і розстрілювали. По закінченню війни радянська влада освоїла будівлю для господарчих потреб і понині в приміщенні колись величної синагоги ви можете побачити столярну майстерню.
Завітати до Турки краще за все в теплу пору року – щоб пройтися всіма вуличками цього міста, неспішно роздивитися дерев’яні церкви і обов’язково побувати на найбільшому в світі фестивалі бойків.