Радехів
Радехів розташований на півшляху від Львова до Луцька. Це невеличкий районний центр – колись величне місто-сад із власним палацом і щедрими дідичами-меценатами, нині – просто затишне провінційне містечко. В Радехові діє молокозавод, де виробляється відома по всій Україні продукція під ТМ «Галичина».
Історія
Як це часто буває із старовинними містами – точну дату його заснування назвати неможливо. Відомо, що населений пункт на місці Радехова існував вже у Х-ХІ століттях., однак назва його не дійшла до наших днів.
В письмових джерелах Радехів вперше згадується у 1472 році, у податкових книгах. Протягом кількох століть він залишався селом, яке регулярно зазнавало нападів татар. Після чергового нападу у 1578 Радехів не просто спустошили, а знищили вщент. Тогочасні податкові книги так прямо і зазначають: «Радехів – пустий».
Довгий час містечко належало роду Лящів, а на початку XVIII ст. перейшло у власність графа Вільгельма Міра (в деяких джерелах – Мієра). Магнат обрав Радехів центром своєї латифундії та домігся для містечка магдебурзького права, тож з 1752 року Радехів офіційно отримав статус міста. Тут почали проходити ярмарки, з'явилися нові мешканці, містечко розвивалося і розросталося.
У 1775 р. син Вільгельма, Юзеф Мір, побудував тут великий палац, ініціював зведення костелу св. Анни (яке зайняло 53 роки і було завершене вже по смерті ініціатора) і переніс до Радехова римо-католицьку парафію.
Наступним власником Радехова став граф Станіслав Бадені, який був вправним підприємцем і гарним господарем – тож за його часів, а також при його синові, Станіславі-молодшому, місто продовжило розвиватись. Бадені перетворили Радехів на місто-сад, розбивши повсюди газони. Палац вони розширили і перебудували, посадили парк, спорудили оранжерею. На жаль, нині від палацу нічого не лишилося – лишень остов тої оранжереї та залишки мурів.
З 1887 року у місті з'явився пивзавод, продукція якого була відома по всій Галичині. Цей пивзавод пережив війни і радянські часи, але не витримав буремних 2000-х, тож нині простоює.
В 1910 р. за фінансування Станіслава-молодшого Бадені у Радехові з'являється залізниця, що сполучає місто зі Львовом, а в 1928 залізницю продовжили до Луцька. Також завдяки Станіславу Радехів отримує власну електростанцію. Частину власного палацу Бадені віддав під гімназію, а шикарну родинну бібліотеку передав Науковому католицькому інституту в Кракові.
В 1912 визначною подією стало відкриття Народного Дому, в стінах якого оселилися громадські організації міста – знаменита «Просвіта», «Сільський господар», народна та промислова школи та ін.
Радянське управління в Радехові не прижилося – місцеві партизани неодноразово атакували владу, що викликало лють НКВД-истів і стало причиною численних сутичок.
Під час Другої світової війни були зруйновані палац і костел, а в повоєнні роки їх розібрали до фундаментів. Зараз на місці колишнього палацу розташована будівля районної ради, а на місці костелу – поліклініка.
Церква Святого Миколая
Насправді, у Радехові одразу два храми святого Миколая – старий і новий. І стоять вони поруч, доповнюючи і підтримуючи один одного, мов молодший та старший брати.
Старий храм – це дерев'яна церква зі столітньою історією. Вона була зведена у 1918 році на місці ще більш давнього храму XVIII ст., який згорів у 1917 році від влучання блискавки. Завдяки коштам Станіслава Бадені та зусиллям греко-католицької громади міста, що лишилася без храму, нову церкву було зведено досить швидко.
Протягом 20 років граф Бадені продовжував опікуватися церквою. Під час Другої світової війни храм було пошкоджено і відновлено, а при радянській владі його закрили. Втім, богослужіння таки проводилися – таємно. Вихід з підпілля стався лише в 1990 році.
А в 1991 році поруч було закладено фундамент нового храму. Рішення про його зведення було прийняте ще 1939 року, але тоді владу у місті отримали совєти, які прагнули будувати не церкви, а комунізм. Тож ідею нового храму відклали більш ніж на 50 років.
Перший камінь нового храму було закладено в 1991 році, а завершилося будівництво в 2004 році, внутрішнє оформлення тривало ще до 2008.
Краєзнавчий музей
Історико-краєзнавчий музей у Радехові з 2004 року розмістився у старій віллі з закопанським дерев'яним ґаночком. Музей має шість залів із понад 2000 експонатів. Тут є і зразки гончарних виробів, і старовинні монети, і інтер'єр селянської хати, навіть макет криївки!
Народний дім
Як ми вже писали вище, Народний дім у Радехові відкрив свої двері у 1912 році і під його дахом співіснували громадські товариства, спортивні дружини, школи та інші корисні інституції. Сьогодні у цій будівлі, стилізованій під замок з баштою, розташована міська бібліотека та відділ РАЦСу.
Синагога
В ХІХ ст. майже третину населення в Радехові складали євреї, тож постала необхідність у зведенні синагоги. Синагогу побудували на початку 1900-х років в центрі міста, неподалік від греко-католицької церкви св. Миколая. Поруч із синагогою була також єврейська школа, в якій за плату навчалися і українці. Сферична стеля синагоги була викладена з цегли півкуполом.
Під час війни будівлю було пошкоджено, ремонт провели в 1970-х. Тоді ж до синагоги добудували додаткові приміщення. Після цього внаслідок ще декількох ремонтів і перебудов синагога зовсім втратила свій первісний вигляд. В радянські часи споруду віддали під комбінат побутових послуг, нині вона належить приватним підприємцям.
Костел Непорочного зачаття Діви Марії
Цей величний бароковий храм розташований не в самому Радехові а у Лопатині, що за 16 км від міста – проте він вартий того, щоб спеціально навідатися.
Перший костел на цьому місці побудували з дерева ще у 1414 році, а в 1772 звели кам’яний храм. Автором проекту мурованої святині став видатний архітектор Бернард Меретин. Костел побудовано у пишному стилі бароко і оздоблено багатими фресками Станіслава Строїнського. В 1936 році фрески було відновлено.
Костел був відомим завдяки чудотворній іконі Матері Божої Лопатинської, проте у 1944 році її було вивезено до Польщі.
За радянської влади костел не працював, а з 1990-х років він знову належить римо-католицькій парафії. В 2005 році розпочато реставрацію храму коштом польської громади.
Кажуть, що назва міста Радехів походить від слів «радо ховатися» - мовляв, жителі містечка ховалися від татар. А нам здається, що сьогодні ця назва трактувалася б інакше – тут просто завжди раді гостям!